З листопада 1941 р. по травень 1942 р. в Полтаві існувала та вела активну антифашистську діяльність підпільна молодіжна група “Нескорена полтавчанка”. Вона займалася поширенням агітаційних листівок в окупованій нацистами Полтаві, визволенням радянських військовополонених, влаштуванням диверсій, передачею зброї та боєприпасів партизанам.
Склад групи спочатку становив 9 осіб, а на момент трагічного завершення її діяльності “Полтавчанка” налічувала 20 учасників, серед яких були комсомольці, зокрема Борис Серга, Сергій Іллєвський, Валентин Сорока та Олена Убийвовк, проте більшість групи становили позаспілкові молоді антифашист_ки. Начальником штабу виступав капітан Червоної Армії Сергій Сапіго, який втік з німецького полону та повернувся до рідної Полтави. Із групою також співпрацювали підпільники з навколишніх сіл: Мачухи, Абазівка, Мар’янівка та Шкурупії.
Велику роль у діяльності групи зіграла Олена (Ляля) Убийвовк, студентка фізико-математичного факультету Харківського державного університету, уроджениця Полтави. Влітку 1941 року, по закінченню 4 курсу, вона приїхала додому, де й зустріла початок війни. Після окупації міста німецькими військами, Ляля заснувала та стала керівницею “Нескореної полтавчанки”, а також розробляла для її членів фіктивні документи, щоб вони мали можливість вільно переміщатися по місту.
У розпоряджені групи були два радіоприймачі, за допомогою яких велася комунікація з партизанськими формуваннями та приймалися зведення Радінформбюро для подальшого поширення серед населення. Молоді антифашист_ки розповсюджували агітаційні листівки із закликами до полтавчан не підкорятися наказам німецьких загарбників, ховати від них продукти та ухилятися від вербування до Німеччини. Усього було створено близько 30 найменувань листівок у 2000 екземплярах, під кожною стояв підпис “Нескорена полтавчанка”.
Підпільни_ці передавали радянським військовополоненим у Полтавському концтаборі одяг та їжу і допомогли близько 50-ти з них утекти до партизанів. Також група збирала зброю на місцях боїв, діставали боєприпаси та передавали партизанам, саботували ремонт німецьких танків на механічному заводі у Полтаві, виводячи з ладу двигуни та верстати. У планах “Нескореної полтавчанки” було ще багато підривної для загарбників діяльності, проте їх так і не вдалося втілити у життя.
Членкиня “Полтавчанки” Валентина Терентьєва у березні 1942 року мала завдання перейти лінію фронту та встановити зв'язок із радянським командуванням. Проте її схопили румунські військові жандарми, і під допитами Валентина видала всіх 19 учасни_ць групи. 26 травня, після численних катувань та допитів, шестеро з них були розстріляні: Ляля Убийвовк, Сергій Сапіго, Валентин Сорока, Борис Серга, Сергій Іллєвський та Леонід Пузанов.
“Нескоренній полтавчанці” Олесь Гончар присвятив повість “Земля гуде”, а Петро Лубенський створив п’єсу “Нескорена полтавчанка”, вшанувавши пам’ять героїчних молодих антифашист_ок. У 1967 році у Полтаві було встановлено пам’ятник нескореним полтавчанам із погруддям Лялі Убийвовк.
Досвід “Потавчанки” надихає та спонукає до відважної боротьби з фашизмом навіть у найбільш несприятливих умовах, не зволікаючи на смертельну загрозу, тому що тільки у боротьбі здобувається визволення.